Чергова та додаткова відпустка - роз'яснення

Щорічні додаткові відпустки

Відповідно до ст. 76 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) і ч. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки", до щорічних додаткових відпусток належать відпустки:

-       за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці відповідно до Списку № 1;

-       за особливий характер праці згідно зі Списком № 2 і працівникам із ненормованим робочим днем (ст. 8 Закону України "Про відпустки");

-       інші відпустки, передбачені законодавством.

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання визначено окремими нормативно-правовими актами. Проте існують загальні правила їх надання. Основні правила для надання додаткових відпусток такі:

-       щорічні додаткові відпустки, передбачені статтями 7 і 8 Закону України "Про відпустки", надають понад тривалість основної відпустки за однією з підстав, обраною працівником. Однак працівникам, професії та посади яких позначені значком "*" у Списку № 1 і Списку № 2, щорічні додаткові відпустки надаються з декількох підстав;

-       додаткову відпустку за бажанням працівника надають окремо чи приєднують до основної відпустки;

-       право на додаткову відпустку повної тривалості в перший рік роботи (як і на основну) виникає після 6 місяців безперервної роботи на підприємстві (а до його настання відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу);

-       щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах і за особливий характер праці роботодавець зобов'язаний надати працівникові протягом робочого року згідно із ч. 5 ст. 80 КЗпП;

-       щорічні додаткові відпустки (як і основні) дозволено переносити й ділити на частини;

-       за невикористані дні додаткової відпустки виплачують компенсацію під час звільнення, а також за бажанням працівника, якщо він відпочивав не менш ніж 24 к.дн. (за дні, що перевищують цю тривалість) із загальної тривалості щорічних відпусток (частини 1, 4 ст. 24 Закону України "Про відпустки").

До стажу, що надає право на щорічну додаткову відпустку, згідно із ч. 2 ст. 82 КЗпП і ч. 2 ст. 9 Закону України "Про відпустки" зараховують час:

-       фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менш ніж половину тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади. Своєю чергою, не враховується час, необхідний для підготовки робочого місця до роботи, а також для завершення роботи;

-       щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами та за особливий характер праці;

-       час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Очевидно, що до стажу для щорічних додаткових відпусток не враховують час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігали місце роботи (посаду) і зарплату повністю (окрім щорічних основної та додаткових відпусток) або частково. Тобто в разі обчислення стажу для додаткової відпустки не враховують, зокрема:

-       час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу тощо;

-       період тимчасової непрацездатності;

-       дні відпустки без збереження зарплати, передбаченої статтями 25, 26 Закону України "Про відпустки";

-       період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років (за медичним висновком – 6 років), а якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, – до досягнення дитиною 16-річного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги – до досягнення дитиною 18-річного віку;

-       інші періоди роботи, такі як: навчальна відпустка, відпустка на дітей, чорнобильська відпустка, курси підвищення кваліфікації, відрядження тощо.

Визначаючи кількість днів розрахункового періоду, з нього виключають не лише святкові та неробочі дні, а й робочі дні, протягом яких працівник не працював при скороченому робочому тижні (лист Мінпраці від 12.03.2007 р. № 66/06/186-07). Обчислення стажу для щорічної додаткової відпустки слід проводити в календарних днях, оскільки тривалість усіх видів відпусток згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України "Про відпустки" визначають саме в календарних днях. На те, що стаж для відпусток слід розраховувати в календарних днях, указує й абз. 1 п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, у якому міститься алгоритм розрахунку відпускних.

Тому далі акцентуймо увагу на нюансах надання щорічних додаткових відпусток за шкідливі й важкі умови праці та за особливий характер праці. Адже стосовно них виникає найбільше запитань.

Щорічну додаткову відпустку за шкідливі та важкі умови праці надають згідно зі ст. 7 Закону України "Про відпустки" працівникам зі Списку № 1, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Максимальна її тривалість – 35 к.дн.

Особливості надання щорічної додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці визначені у Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженому наказом Мінпраці України від 30.01.1998 р. № 16. Основні правила, яких слід дотримуватися роботодавцям, що надають своїм працівникам щорічні додаткові відпустки за Списком № 1:

-       для визначення тривалості додаткової відпустки необхідно провести атестацію робочого місця працівника (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про відпустки"). Її здійснюють згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 р. № 442, а під час визначення права на додаткову відпустку та її тривалості керуються наказом МОЗ України, Мінпраці України "Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів" від 31.12.1997 р. № 383/55;

-       конкретну тривалість додаткової відпустки визначають у колективному чи трудовому договорі залежно від фактичної зайнятості працівника у шкідливих і важких умовах (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про відпустки");

-       якщо тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість відпустки зі Списку № 1, її може бути подовжено на кількість днів різниці за рахунок власних коштів підприємства (абз. 2 п. 4 Порядку № 16-1). Оплата додаткових відпусток (понад тривалість, передбачену законодавством), наданих згідно з колективним договором, належить до фонду додаткової зарплати (пп. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Держкомстатом України від 13.01.2004 р. № 5);

-       роботодавець має вести облік робочого часу за кожним із видів шкідливих і важких робіт. У разі якщо працівники трудилися в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надають додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу роботи здійснюють окремо (п. 8 Порядку № 16-1);

-       додаткову відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу (п. 9 Порядку № 16-1).

Щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці надають окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах й умовах підвищеного ризику для здоров'я, наведеним у Списку № 2 (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки"). Максимальна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці згідно зі Списком № 2 – 35 к.дн. А її конкретну тривалість установлюють у колективному чи трудовому договорі залежно від зайнятості працівника в таких умовах.

Особливості надання такої відпустки визначені Порядком застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим наказом Мінпраці України від 30.01.1998 р. № 16. Вони аналогічні тим, які встановлено для "шкідливих" відпусток. Відмінність полягає лише в одному нюансі: атестацію робочого місця для визначення права на "особливу" відпустку проводити не потрібно.

Це один із видів відпустки за особливий характер праці, яку надають працівникам із ненормованим робочим днем. Максимальна її тривалість – 7 к.дн., а список посад, робіт та професій із таким режимом роботи визначають колективним (трудовим) договором (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки").

Особливості надання додаткової відпустки за ненормований робочий день визначено в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці від 10.10.1997 р. № 7 (далі – Рекомендації № 7).

Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором за кожним видом робіт, професій та посад або трудовим договором (п. 2 та п. 7 Рекомендацій № 7). Своєю чергою, додаткову відпустку за ненормований робочий день надають пропорційно часу, відпрацьованому на роботі (посаді), що надає право на цю відпустку.

Черговість надання щорічної відпустки визначається графіком, який погоджується з профспілквою організацією

Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Згідно з ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У відповідності до положень ч. ч. 4-5 ст. 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

Керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам установ і закладів освіти щорічна основна відпустка повної тривалості, визначеної надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу (постанова КМУ від 14.04.1997 № 346).

Графік надання відпусток педагогічним працівникам складається з урахуванням можливості проведення регулярних консультацій для учнів, складання іспитів якими перенесено на осінь.

У разі необхідності санаторно-курортного лікування щорічна основна відпустка або її частина може надаватися протягом навчального року, якщо це передбачено колективним договором.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відсутність на підприємстві (установі, організації) графіку відпусток є підставою для притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності за ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (штраф від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – від 510 до 1700 гривень), що підтверджується судовою практикою.

Юридичний відділ ЦК Профспілки

Відпустка без збереження заробітної плати – виключно за бажанням працівника

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про відпустки», іншими законами та нормативно-правовими актами України. 

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями. Одним із видів відпусток згідно із статтею 84 Кодексу законів про працю України, статтями 4, 25, 26 Закону України «Про відпустки», є відпустка без збереження заробітної плати.

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати, зокрема:
• матері або батьку, який виховує дітей без матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; 
• чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів; 
• пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
• інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно; 
• особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;
• працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів;
• працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку; 
• працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів; 
• сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи; 
• працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

За сімейними обставинами та з інших причин (не передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки») працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом,але не більше 15 календарних днів на рік. 

Скористатися відпусткою без збереження заробітної плати - право працівника, яке він може реалізувати за власним бажанням. 

Роботодавець не має права відправляти працівника в неоплачувану відпустку без його згоди. Особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством. 

Відповідне роз’яснення надано Міністерством освіти і науки України в листі від 23.08.2013 р. № 1/11-13346. 

Згідно зі статтями 27 та 28 Закону України "Про відпустки" нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також іншими уповноваженими на це державними органами. Контроль за додержанням законодавства про відпустки здійснюють у межах своєї компетенції центральні та місцеві органи виконавчої влади та профспілкові органи. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про відпустки здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. 

Громадський контроль за додержанням законодавства про відпустки здійснюється уповноваженими представниками профспілок у відповідності до статей 247, 248, 259 КЗпП України, статей 21, 38, 40 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Юридичний відділ ЦК Профспілки

КОМПЕНСАЦІЯ ЗА НЕВИКОРИСТАНУ СОЦІАЛЬНУ ВІДПУСТКУ

Чинним трудовим законодавством, а саме статтями 83 Кодексу законів про працю України та 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, щоу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (стаття 19 Закону України «Про відпустки»).

При цьому обумовлено, що у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, куди перейшов працівник. 

У зв’язку з тим, що додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних відпусток (ст. 4 Закону «Про відпустки»), то на практиці виникає питання, а як бути з компенсацією за невикористані дні додаткової соціальної відпустки у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство.

Міністерство соціальної політики України у листі від 20.09.2013 р. № 807/13/155-13 з цього приводу роз’яснює, що додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних відпусток, отже вона надається повною тривалістю у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини – до чи після. 

Враховуючи зазначене, при звільненні за попереднім місцем роботи (у тому числіу зв’язку з переведенням) працівнику має бути виплачена грошова компенсація за всі не використані дні додаткової соціальної відпустки

Щорічна відпустка: право працівника на відпочинок чи його обов’язок ?

Статтею 45 Конституції України та статтею 3 Конвенції МОП № 132 про оплачувані відпустки, ратифікованої Україною у 2001 році, передбачено, що найманий працівник має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості. 

Мінімальна тривалість оплачуваної щорічної основної відпустки визначена Законом України «Про відпустки» (стаття 6) та Кодексом законів про працю України (стаття 75) і становить 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік,який відраховується з дня укладення трудового договору. 

Порядок і умови надання та перенесення щорічної основної відпустки визначений статтями 10, 11 Закону України «Про відпустки» та статтями 79, 80 КЗпП України.

Щорічна основна відпустка надається працівникові з таким розрахунком, щоб вона була використана, як правило, до закінчення робочого року.

Черговість надання відпустки визначається графіком, який затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків враховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. 

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону України «Про відпустки» та ч. 4 ст. 80 КЗпП України забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

 Під «ненаданням» відпустки в контексті наведених вище законодавчих норм варто розуміти як незаконне небажання роботодавця надати відпустку працівникові, так і про регулярне перенесення відпустки (його частини) за бажанням самого працівника, а також невмотивовану відмову працівника від права на відпустку. 

При вирішенні спірних питань в таких ситуаціях, потрібно застосовувати статтю 12 Конвенції МОП № 132, якою передбачено, що угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються.

Відповідно до ст. 9 Конституції України і ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. 

Згідно із ст. 68 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України і законів України.

Ненадання щорічних відпусток у терміни, визначені Законом України «Про відпустки» та Кодексом законів про працю України, є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавець може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством.

У разі відмови працівника використати право на щорічну відпустку роботодавець має право без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки в межах строків, встановлених графіком. Таку позицію висловило Міністерство соціальної політики України в листі від 21.06.2012 р. № 207/13/116-12.

На нашу думку, доцільно врахувати також норму статті 10 Конвенції МОП № 132, якою передбачено, що період надання відпустки, якщо вона не встановлюється правилами, колективними угодами, арбітражним рішенням чи іншими способами відповідно до національної практики, визначається роботодавцем після консультації із зацікавленою особою, що працює за наймом, або з його представниками, з врахуванням вимоги роботи і можливості для відпочинку, які мають особи, що працюють за наймом. 

ВИПЛАТА КОМПЕНСАЦІЇ ЗА НЕВИКОРИСТАНУ ВІДПУСТКУ

Статтями 83 Кодексу законів про працю України, 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

При цьому у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. (Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається).

Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсацій за невикористану відпустку провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі – Порядок), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців виплати компенсації за невикористану відпустку.

Якщо працівниками відпрацьовано менше 12 календарних місяців, то обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто, з першого числа місяця після оформлення до першого числа місяця, в якому виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Якщо нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, а працівник не мав заробітку чи ним не відпрацьовано календарного місяця з першого числа по перше, то розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу (п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку нарахування суми компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, які припадають на відпрацьований період). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (п. 7 Порядку).

Щодо кількості днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові (питання, яке на практиці виникає досить часто), то вони мають розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часові.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає. З цього приводу Міністерство соціальної політики України своїм листом від 27.03.2013 р. за № 321/13/84-13 наводить методику та приклад розрахунку.

У листі зазначено, що оскільки відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про відпустки» тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях, при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у Порядку, тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

У наведеному у листі випадку робочий рік, за який надається працівнику щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні, починається з 14.05.2012 р. і закінчується датою звільнення з роботи 29.06.2012 р., тобто він відпрацював 45 календарних днів.

У цьому випадку тривалість днів щорічної основної відпустки пропорційно відпрацьованому часу можна розрахувати таким чином.

Визначається кількість днів щорічної відпустки, які припадають на один календарний день без урахування святкових і неробочих днів у цілому за рік:

24 к. д. відпусти : (366 – 10) = 0,0674

Одержаний результат перемножується на кількість календарних днів (без врахування святкових і неробочих днів), відпрацьованих працівником у робочому періоді з 14.05.2012 р. по 29.06.2012 р. включно:

0,0674 к. д. х 45 к. д = 3,03 к. д.

Таким чином, на момент звільнення працівник мав право на 3 (з урахуванням математичних правил округлення) календарних дні щорічної основної відпустки. Якщо у розрахунку виходить, наприклад, 0,5 і більше десятих – це число округляється до більшого цілого числа, тобто до 1 календарного дня.

Відділ соціальних питань і охорони праці

ПОДІЛ ЩОРІЧНОЇ ВІДПУСТКИ НА ЧАСТИНИ.

ВИПЛАТА МАТЕРІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ НА ОЗДОРОВЛЕННЯ.

                                ВІДКЛИКАННЯ ПРАЦІВНИКА З ВІДПУСТКИ     

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Дана норма передбачена статтею 12 Закону України «Про відпустки». При цьому, основна безперервна частина відпустки не обов’язково повинна бути першою її частиною.

Невикористана частина щорічної відпустки повинна бути надана працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року за який надається відпустка.

Чинним законодавством не передбачено умови щодо надання невикористаної частини відпустки з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної частини відпустки.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічної відпустки в обов’язковому порядку узгоджується між працівникам і роботодавцем. В наказі про надання відпустки має бути узгоджена між ними дата початку і закінчення відпустки.

Статтею 57 Закону України «Про освіту» встановлено державну гарантію на виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Якщо за заявою працівника таку відпустку поділено на частини то допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік у випадку надання будь-якої з частин щорічної відпустки.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки. 

Обов’язковою умовою для відкликання працівника з відпустки (як щорічної основної так і додаткової) є згода працівника. При цьому безперервна частина відпустки до відкликання або після відкликання працівника з відпустки повинна становити не менше 14 календарних днів.

Невикористана частина щорічної відпустки надається працівникові після закінчення дії причин, з яких його відкликано з відпустки, або за згодою сторін може бути перенесена на інший період за умови, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Юридичний відділ ЦК Профспілки

НЕВИКОРИСТАНА ВІДПУСТКА У РАЗІ ЗВІЛЬНЕННЯ НЕ ВТРАЧАЄТЬСЯ

Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. 

Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за попередній рік чи за кілька попередніх років, він має право використати їх (частинами або декілька разом), а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.

Законодавством не встановлено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, та немає законодавчої заборони надавати їх у разі невикористання.

Розрахунок компенсації за невикористану відпустку провадиться в тому ж порядку, що й нарахування суми звичайних відпускних.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Статтею 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни), йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.

У разі звільнення працівника у зв’язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки. При цьому варто враховувати такі правила:

– працівник одночасно із заявою про звільнення за власним бажанням подає заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини;

– останній день відпустки вважатиметься днем звільнення і тоді, коли цей день буде за межами встановленого в статті 38 КЗпП України двотижневого терміну попередження про звільнення;

– у разі тимчасової непрацездатності відпустка повинна бути продовжена на кількість календарних днів невикористаної відпустки, протягом яких працівник був непрацездатний;

– право повернутися на роботу і відкликати заяву про звільнення працівник має тільки протягом двотижневого терміну попередження;

– допускається видача працівнику трудової книжки і проведення з ним розрахунку не в день звільнення (останній день відпустки), а в останній день роботи перед відпусткою.

Надання невикористаної частини відпустки з наступним звільненням дає можливість працівникові скористатися правами та гарантіями, передбаченими законодавством, оскільки час відпустки включається, зокрема, у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію.

Юридичний відділ ЦК Профспілки

ДОДАТКОВА СОЦІАЛЬНА ВІДПУСТКА

Враховуючи неодноразові зміни, що вносились до ст. 19 Закону України «Про відпустки», питання якої тривалості мають надаватися додаткові відпустки, невикористані за минулі роки, цікавлять багатьох освітян, які мають дітей.

Закон України «Про відпустки» (від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР) набрав чинності 1 січня 1997 р. Відповідно до ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону жінці, яка працювала і мала двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, на її бажання щорічно надавалася додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

Зазначена норма поширювалася також на жінку, яка всиновила дитину, батька, який виховував дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), та на осіб, які взяли дитину під опіку. 

Із 1 березня 2003 р. набули чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» (від 6.02.2003 р. № 490-ІV) стаття 19 набула нової редакції: «Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку,надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів»

У подальшому з 18 листопада 2004 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» перелік осіб, які мають право на зазначену додаткову відпустку, доповнено категорією «одинока мати».

Із 1 січня 2010 р. набули чинності зміни, внесені Законом України від 19.05 2009р. №1343-VІ «Про внесення змін до законодавства України з питань соціального захисту багатодітних сімей»,якими встановлена тривалість додаткової оплачуваної відпустки 10 календарних днів.За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Зазначену хронологію змін у законодавстві щодо надання додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, варто ураховувати в разі їхнього надання за минулі роки або виплати грошової компенсації за них при звільненні, для визначення кількості днів такої відпустки та переліку категорій працівників, які мали на неї право.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад тривалість щорічної відпустки, передбаченої ст. 6, 7 і 8 Закону «Про відпустки», а також понад тривалість щорічних відпусток, установлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються в порядку, визначеному ст. 11 Закону. 

Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, товона може надаватися в будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини – до чи після.

Якщо працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток, як це передбачено ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівників, які мають дітей.

Наприклад, якщо одинока мати, яка сама виховує дитину, не користувалася зазначеною соціальною відпусткою, вона має на неї право починаючи з 2004 р. – тривалістю 7 календарних днів за кожен рік, а з 2010 р. і до виповнення дитиною повноліття – 10 календарних днів.
                                                                                        Відділ соціальних питань і охорони праці

Щорічні основні відпустки в галузі освіти. Порядок їх надання та перенесення

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. 

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з установами і навчальними закладами, органами управління, підприємствами і організаціями галузі освіти незалежно від форм власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні. Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів (ч. 6 ст. 6 Закону).

Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам затверджений постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 р. N 346 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2012 року N 35).

Роз’яснення щодо застосування цієї постанови мають право надавати Міністерство соціальної політики разом з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту та Міністерством охорони здоров’я.

Щорічна основна відпустка повної тривалості у перший рік роботи надається після закінчення шести місяців безперервної роботи в установі. За другий та наступні роки роботи відпустка надається згідно з графіком, який затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються особливості організації навчального процесу, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Керівникам установ щорічна основна відпустка надається за погодженням з вищестоящим органом управління.

Керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів щорічна основна відпустка повної тривалості у перший та наступні роки надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Графік надання відпусток педагогічним працівникам складається з урахуванням можливості проведення регулярних консультацій для учнів, складання іспитів якими перенесено на осінь.

Перенесення щорічної основної відпустки провадиться як за ініціативою працівника, так і за ініціативою роботодавця відповідно до умов, передбачених ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки».
При цьому, на вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі порушення роботодавцем терміну повідомлення працівника про час надання відпустки або несвоєчасної виплати заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (не пізніше ніж за три дні до її початку).

За ініціативою працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі: тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку; виконання працівником державних або громадських обов'язків; настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Якщо непрацездатність настала під час відпустки, то невикористана її частина за бажанням працівника надається по закінченні періоду непрацездатності або переноситься на інший період. При цьому, попередня згода роботодавця на продовження відпустки не є обов’язковою, оскільки продовження відпустки в цьому випадку є обов’язком, а не правом роботодавця. При перенесенні щорічної відпустки провадиться перерахунок середньої заробітної плати для оплати часу відпустки.

За ініціативою роботодавця щорічна відпустка, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході виробництва (навчального процесу), та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем.

Педагогічним і науково-педагогічним працівникам невикористана частина щорічної основної відпустки, повинна бути надана, як правило, в період літніх канікул, а в окремих випадках, передбачених колективним договором, - в інший канікулярний період. 
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Конвенцією 132 Міжнародної організації праці «Про оплачувані відпустки» (стаття 9) визначено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка. 

Юридичний відділ ЦК Профспілки

Працівник не використав відпустку повністю або частково.

Компенсація зв невикористані дні щорічної відпустки

Згідно із ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. 

Якщо працівник звільнився, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. 

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено види відпусток і визначено, що до щорічних відносяться: основна відпустка, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. 

У випадку, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років, закон гарантує йому реалізацію права на отримання відпустки, а в разі звільнення, незалежно від підстав, на виплату компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону України «Про відпустки». Законодавство не забороняє надавати щорічні відпустки у випадку їх невикористання за попередні роки.

У разі переведення працівника на роботу в інший навчальний заклад, установу освіти грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток, за його бажанням, повинна бути перерахована на рахунок навчального закладу, установи освіти у які перейшов працівник. 

Певною перевагою такого способу звільнення, як переведення, є можливість збереження відпустки, що не використана на попередньому місці роботи. Це право передбачене ч. 1 ст. 81 КЗпП України, відповідно до якої за бажанням працівників, переведених на роботу з одного навчального закладу, установи освіти в інші, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення. Якщо переведений працівник повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи (ч. 2 ст. 81 КЗпП).
                                                                                             Юридичний відділ ЦК Профспілки